Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
"У день виїзду, з"ясувалося що серед 46 чоловік що їдуть на футбол було аж п"ятеро(!!!) дівчат! Це мене трохи збентежило, адже попередні поїздки були суто чоловічі. Не було жінок (дівчат) ніколи. А тут таке! Я трохи розчарувався і переживав за результат, такі вже в мене забобони. Завжди рахував, що футбол - це суто чоловіча справа.
Моя не любов (ненависть) до "Шахтаря" розпочалася у 2004 році. Хоч я фанат "Динамо" Київ з 1982 року, але це не заважало і не заважає мені підтримувати, вболівати за інші українськи клуби у єврокубках.
Якщо брати до уваги радянськи часи, то і тоді я вболівав за всі команди СРСР у Єврокубках, окрім московського "Спартака".
Ця розповідь про те, як я, сам того не бажаючи, вилікував від алкогольної залежності двох своїх друзів. Якби ми не поїхали на футбол - цього би, можливо, і не трапилося.
Як я вже писав у своїх попередніх розповідях, у 2003 році почав організовувати колективні поїздки на матчі "Динамо" Київ у Лізі Чемпіонів із Хмельницького.
Про те, як 1999-й рік, став одним із найщасливіших років мого життя.
Коли в неділю 31 січня 1999 року, "Динамо" Київ мало грати в фіналі Кубка Співдружності із московським "Спартаком", я молив Бога лише про одне, щоб у моєї дружини не почалися пологи, щоб мені не прийшлося везти її в роддом. Ні, звичайно ж я чекав дитину, хотів і не міг дочекатися тієї миті коли я стану батьком.
Як я вже розповідав, після першого знайомства із Лігою Чемпіонів та трохи екстримального повернення додому після матчу "Динамо" - "Локо", я зрозумів, що дивитися матчі ЛЧ по телевізору більше не зможу. Це видовище треба бачити на власні очі. І ось, зваживши всі за та проти, я вирішив спробувати організувати поїздку на футбол.
У вересні 2003 року мене відправили у службове відрядження в місто Київ. В прикордонному навчальному центрі я мав взяти молодих солдат-зв"язківців та доправити їх до місця служби у Хмельницький. Я приїхав на Воздухофлотський проспект, дізнався кого нам призначають, поспілкувався з хлопцями та командуванням.
7 лютого 2005 року. В цей день моїй донечці виповнилося 6 років. Як слід відзначивши день народження, я провів гостей до тролейбусної зупинки "Олімпійська" в наших хмельницьких Гречанах ( гостей завжди треба проводити до зупинки і чекати поки не сядуть в транспорт! Знаєтете чому? Щоб не повернулись )))).
Дуже хочу, щоб після закінчення футбольної кар`єри гравця, мій улюблений воротар Олександр Шовковський, мій СаШо, написав книгу про себе. Про своє життя, про свій шлях у футболі. Здається мені, що ця книга буде мати шалений успіх в читацькій аудиторії, та розповідь Шовковського багато чому зможе навчити юних футболістів.
_ У липні 1991 року, я сімнадцятирічний юнак, вперше в житті поїхав у Київ на__ __футбол.__ __ Це трапилося раптово. Коли один із моїх друзів, Вовка Попов, сказав що поїде у Київ до тітки, а заодно піде на футбол "Динамо" Київ - "Спартак" Москва.__ __ Окремо хочу розказати про Вовку. Можна сміливо стверджувати що саме ця людина відкрила для великого футболу Андрія Кирлика.
24 грудня 1991 року мене було призвано до лав Радянської армії. Точніше це вже була не радянська, але ще й не українська армія. Служити мені прийшлося у столиці Волинського краю, місті Луцьку.
Прийшла весна 1992 року, я вже трохи обтерся у солдатській службі. Трохи вивчив місто Луцьк. Найперше що я знайшов, це, звичайно же, стадіон "Авангард" - місце де проводить матчі місцева команда "Волинь".
