Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Мігелісто - атакуючих півзахисник.Ударна нога - ліва. Зріст - 177 см.
В Бразилії в 2024 році в Серії А Мігеліто не грав.
В Серії Б в 2024 році в 5 іграх грав 97 хвилин. Нуль голів. Зате в цих 5 іграх схлопотав два гірчичника.
Але за U-20 в Бразилейрао в минулому році зіграв 13 ігор (1131 хвилину), забив 6 голів і зробив один асист. Також два попередження.
В Серії А грав в 2023 і в 2022 роках по 2 гри всього 55 хвилин.
В цьому році грає в регіональному чемпіонаті штату Сан-Пауло - Паулісто. Зіграв 136 хвилин в 4 іграх. Голів - нуль.
За національну збірну Болівії зіграв 20 ігор.
Подивимось...
Автор збив мене з пантелику.
В тексті перше питання: та що програла (про Бразилію)
А в голосування першим питанням є про ту що виграла (про Німеччину)
Я, довіряючи автору тексту, нажав першу кнопку в голосуванні і проголосував, як виявилось за тевтонів, хоч бажав за голосувати за латинян.
Тяжкий вибір, але все таки перший варіант, бо як не як а це Бразилія.
Все -таки від Бразилії будь коли очікуєш чогось незвичного, навіть якщо програють.
Від німців такого очікування немає, навіть коли виграють.
Бачив всі. На жаль, вживу лише один, з Фіорентиною, в грудні 1990 року на замерзлому полі тоді ще Республіканського. Та й про період 97...99 років я писав як про злет...
Так що "тщательнее надо", як писав колись Жванецкий. "Не потрібно чай на кирзі настоювати".
Та ще одне: шо таке шелЕг?
ШелЯг, шелАг, шиллінг - знаю.
А що таке шелЕг - не знаю.
Вікіпедія каже, що в країні 404 є такі письменник і співак - Шелеги. Та я їх не читав і не слухав. І не буду...
Абсолютно вірно: возилось, а не перемагало.
А хто такий Щек?
Сера Альфа Рамсея (або Ремзі, як кажуть англійці) пам'ятаю, Бобі Мура - пам'ятаю, братів Чарльтонів - також. Пітерса, Херста, Бенкса також не забув.
Єлизавета що Друга з тодішнім пухленьким прем'єр-міністром Вілсоном не стерлась ще з пам'яті.
А хто такий Щек? Не згадаю. Деменція, мабуть...
Конкурувати і бути конкурентоздатними - це різні поняття.
Потягаться могли, а вигравати щось велике -зась.
"То есть, на смену зрелищному футболу, на клубном уровне, пришёл прагматичный футбол - футбол на результат.
И понеслось: в КЧ начали регулярно побеждать нидерландские и западногерманские клубы!"
С большинством выводов согласен, но категорически несогласен с тем, что Аякс Михелся играл в прагматичный футбол. Назвать летучих голланцев Михоелса прагматиками у меня не повернется язык.
Аякс времен Михелся в 30 играх в сезон 1965/1966 годов забил 79 голов, в следующем сезоне в 34 играх прагматики забили 122 гола (Кройфф - 33 мяча), в сезон 67/68 годов в тех же 34 играх питомцы прагматика Михелса забили 96 голов, в сезоне 68/69 годов, заняв второе место, Аякс отвесил соперникам 90 голов, в 1969/1970 - 100 голов и т.д
Так прагматики не прагматерствуют...
Трохи не так.
Ми говоримо про тренера, а не саму команду. Аякс Міхелса вигравав все в тому числі і КЕЧ. Мілан Анчелотті вигравав також все, в тому числі і ЛЧ (двічі був у фіналі ЛЧ), МЮ часів Фергюсона - то взагалі Пісня пісень (13 разів чемпіон Англії плюс двічі вигравав ЛЧ) і так.
Бенфіка хоч після Белли Гутманна ніколи не вигравала ЛЧ, але починачи десь з 2000-их завжди була бойовою одиницею з різними тренерами. В Динамо ж такого не спостерігається.
Денис, дивлюсь на Лобановського і бачу лише Лобановського.
Ніхто з відомих тренерів в Європі шляхом Лобановського, шляхом перебігання суперника (слова Лобановського з вуст Хацкевича) не пішов.
Давайте будемо чесним перед собою: а чи було Динамо конкурентноздатною командою в Європі?
Так були злети 1975, 1986 і 1997-1999 років. Були...Лише в ці роки Динамо могло возитись з різними більш - менш відомими європейськими командами.
А перемоги над Барсою (визначні перемоги, чесне слово - визначні для нас перемоги) на наше щастя відбулись саме тоді, коли ван Гаал перебудовував Барсу після Робсона, а єдина офіційна перемога Динамо Лобановського над Реалом відбулась саме в той злощасний для королівського клубу рік, коли його тренував валлієць Джон Тошак після невдалих спроб Хіддінга.
Тобто лише 4-5 різних по часу років. Але ж Метр тренував Динамо 20 років.
Я про тупиковий шлях не для Лобановського (Метр був вимушений піти цим шляхом, згоден з Вами), я про глухий кут для наших горе - тренерів, які наслідуючи Лобановського зовсім забули про технічне оснащення гравців, про їх інтелектуальний розвиток.
А забули тому, що ця підготовка куди складніша, куди довша, а так хочеться зараз і даром.
Тобто Лобановський був змушений для досягнення результату йти шляхом нарощування фізичної підготовки ("щоб перебігати"), а його колеги вирішили йти цим шляхом, вважаючи його найперспетивнішим бо швидко і даром...
В першу чергу постраждав дитячий футбол, а потім і весь інший.
І дійшли ...до ручки...
Наприклад, в АПЛ, де найтяжче отримати робочу візу, грають (чи грали, включаючи Мудрика) лише 5 українців,стільки ж як з такої футбольної країни як Японія.
Повністю згоден.
Але ж давайте видихнемо, зупинимось і подумаємо.
Виходить, що після того, як європейці підняли свою фізичну підготовку на рівень нашої, переважаючи нас в класі, ми не можемо з ними бодатись.
Тобто напрямок підвищення фізичної підготовки був тупиковим, тимчасовим.
Але ж в Україні і зокрема в Динамо і нині працюють саме так.
Знаєте, коли я писав попередній допис про футбол як видовище я навіть гадки не мав, що він викличе такий шквал коментарів. Різних, неоднозначних, позитивних, негативних, лайливих і підтримуючих, але цікавих. 123 коментаря на 8 годину 17 лютого – це для мене, мабуть, рекорд.
Дякую всім!
Читаючи коментарі, спіткнувся на одному з останніх - коментарі мого давнього колеги Роллана Вентури.
Ви...
Пане Вікторе, а вже давно розумію, що Ви нерівно дихаєте, коли бачите мій нік.
Ваше право, ми живемо в демократичній крвїні на відміну від свого північно-східного сусіда.
Будь ласка пишіть, пишить і пишіть.
Тільки спочатку прочитайте те, про що хочете писати, коли чешуться руки і нестримні думки в голові кажуть "фас".
Я з повагою читаю Ваші коменти інколи відповідаю, інколи пропускаю повз вуха, нариклад про Ваше "одіночество"...
Повторяю пишіть, пишіть. Це цікаво, бо саме думки дозволяють спостерігати Вас.
Але...
Але...
Цей комент, комент, на який я пишу відповідь, повинен бути не тут. А в коменті до допису Sakhavet-а.
Невже Ви не зрозуміли що я не захищаю Ферлана Менді (я в ж дописі написав, що він не герой мого роману з футболом). Я писав про просту річ, найпростішу, яка може бути: про необхідність ВИДОВИЩА в футболі, про видовище не для окремих естетів, таких як Ви, а про видовище для мас, для простого вболівальника, що бажає отримати насолоду від гри, яка приносить результат.
А перемога, що отримана, наприклад, від лівого пенальті, чи рикошету, мене вже давно не цікавить. Бо мені давно не 15 років і навіть давно не 50.
І тому, давноочікувана перемога над страшною школою з Риги в ЛЄ, не визвала в мене безкрайніх відчутів свята, бо в Динамо не було самого головного - не було футболу, не було гри.
А футбол Гаррінчі, наскільки я розумію, - емоції і радість гри. Для нього гра - це було життя.
Бернард Шоу здається сказав, що "ми не тому перестаємо грати, що постаріли, – ми старіємо, тому що перестаємо грати".
Тому я не можу уявити Гаррінчу постарілим. Та і помер він в 49 років.
А Феола не хотів брати Гаррінчу в ту легендарну збірну 1958 року лише тому, що в одному з матчів перед ЧС Мане увірвася в карний майданчик обіграв там декількох захисників з кіпером, вийшов на пусті ворота і став чекати поки до нього повернеться суперник, якого він знову обіграв і лише після цього загнав круглого в ворота.
Ну як такому гравцеві можна довіряти місце в збірній?...
Думаю, що наш Метр, для якого організація гри була основою з основ, вигнав би такого гравця за секунду після такого фокуса.
