зинченко

Захисник «Арсенала» Олександр Зінченко розповів, як допомагає українським воїнам.

«Іноді мене питають, чи відчуваю я провину за те, що не в Україні. Я багато думав про це. Питання в тому, де я можу бути більш корисним для своєї країни? Воювати як солдат чи грати у футбол у АПЛ, заробляти гроші, які я можу відправити людям, на армію, використовувати свою платформу, щоб висловлюватись і намагатися розповісти решті світу, що там відбувається?

Я не кажу, що я голос України. Я б ніколи не претендував на це. Я також точно не герой. Це далеко не так. Немає нічого героїчного в тому, щоб грати у футбол в Англії та спілкуватися зі ЗМІ, поки наші відважні солдати воюють на передовій, а люди вдома живуть у постійному страху», — йдеться в автобіографії футболіста.

Український гравець «Арсенала» Олександр Зінченко в автобіографічній книзі «Вірити» розповів про свою ставлення до росіян.

«Ми не повинні втрачати віру в російське населення, в мирне населення. Я сподіваюся, що вони врешті-решт прокинуться і скажуть „досить“ усім злочинам, скоєним їхнім урядом і солдатами. Але через два з половиною роки цього кошмару ми все ще чекаємо. Наші так звані брати не прийшли нам на допомогу. Вони прийшли нас знищити.

Це ще один важкий урок для всіх нас. Ми повинні навчити наших дітей і наступне покоління, ким насправді є наші сусіди. Можливо, вони не всі згодні з тим, що їхня країна веде проти нас війну, можливо, одного разу їм буде соромно, але на даний момент всі вони, здається, беззаперечно виконують накази. „Чому ви прийшли сюди, ґвалтували та вбивали людей?“ „О, вибачте, я просто виконував наказ“. Я не знаю, навіщо я сюди прийшов, але мені сказали».

Я не кажу про людей нагорі, тих, хто приймає рішення. У мене немає нічого, крім презирства до них. Я говорю про простих людей. Для мене очевидно, що їх перетворили на зомбі, які все життя дивляться один телеканал і всьому вірять. Мій друг розповідав мені про цю літню жінку, яка жила в Харкові, коли почалася війна. Вона була росіянка. Коли росіяни почали бомбити місто, її внучка приїхала з Німеччини, щоб витягнути її. Вона відмовилася йти. Вона була переконана, що українці бомбили Харків, тому що так їй розповідали російські ЗМІ. Я розумію, що людям важко зрозуміти реальність, оскільки роками промивали мізки, але для мене це не виправдання. Ми живемо у світі, де інформація є вільною. Послухайте кілька різних точок зору, а потім визначте, що правильно, а що ні. Не просто сидіть на дивані і ковтайте брехню, якою вони вас годують.

Я виріс, вірячи, що ті, хто чинить погані вчинки, повинні за це заплатити, що існує якась природна справедливість. Я не знаю, чи все ще вірю в це, навіть якщо хочу. Мені здається, що чим більше людей ви вбиваєте, тим легше вам уникнути покарання. Країни все ще купують російський газ та нафту, інвестуючи в їхню війну і всю цю насильницьку діяльність. Але я хочу триматися думки, що буде відплата. Одного дня ті, хто відповідальні за це пекло на землі, будуть покарані. Вони повинні бути покарані. До того часу я б закрив цю країну повністю і не дозволив би жодному з них виїжджати за кордон. Я б ізолював їх від решти світу, адже вони терористи", — сказав Зінченко.

Український гравець «Арсенала» Олександр Зінченко в автобіографічній книзі «Вірити» розповів про свою реакцію на повномасштабне вторгнення росії в Україну.

«Моя перша реакція — повернутися та воювати або стати волонтером. Ми всі хотіли бути там, захищати свою країну. Це наш український менталітет. Ми народжуємося з ним.

Але потім я поговорив з усіма іншими українськими гравцями, які були за кордоном, і ми погодилися, що можемо бути набагато кориснішими нашим людям з-за меж країни. Ми пообіцяли, що будемо продовжувати грати у футбол, представляти нашу країну якомога краще і використовувати цю можливість, щоб висловитися, щоб світ дізнався про те, що відбувається.

Я не політик. Я не можу піти в парламент Великої Британії і виступити з промовою. Хто я такий, щоб говорити? Але у спорті та у футболі ми маємо шанс розповісти свою історію. І ми вирішили, що потрібно цим скористатися. Це наш обов’язок. Це на наших плечах.

Це, до речі, не тільки футболісти. Я знаю багато українців, які виїхали з країни багато років тому перед війною, але ніколи не відчували себе настільки українцями і роблять усе, щоб допомогти здалеку. Наша країна згуртована як ніколи. Друзі, родина, навіть люди, які набагато старші за мене, кажуть, що не пам’ятають, щоб ми були настільки об’єднані. Кожен українець по-своєму намагається зробити позитивний вплив. Ми всі разом працюємо.

Не тому, що ми хочемо заволодіти будь-якою не нашою землею. Ми просто хочемо захистити себе та свій дім. Я дуже пишаюся тим, як ми відреагували як країна. Ми допомагаємо один одному, ми підтримуємо один одного, ми не зупинимося. Це наша найбільша сила», — сказав Зінченко.

Захисник «Арсенала» Олександр Зінченко розповів про те, як Михайло Фоменко відреагував на інтерес «МанСіті» до нього.

«Агент зв’язався зі мною, маючи надзвичайні новини. Тому те, що він мені сказав, звучало як жорстокий жарт: «Алекс, «Манчестер Сіті» запитав про тебе». «Манчестер Сіті»?! Вони були чемпіонами АПЛ у 2014 році. Вони щойно найняли Пепа Гвардіолу на наступний сезон, найкращого тренера світового футболу. Це було смішно. «Зеніт», Дортмунд — я розумію, — сказав я. — Але «Манчестер Сіті»?! Тепер ти зайшов занадто далеко!»

Він запевнив мене, що їхній інтерес був щирим. У мене крутилась голова. Я був за крок до Євро, і ніхто не міг собі уявити такий крок. Я одразу отримав підтвердження цього.

Тренер збірної України Михайло Фоменко покликав мене на розмову, щоб повторити те попередження, яке Головко зробив мені кілька місяців тому. Для мене було неприйнятно грати в росії. «Алекс, ти розумієш, що якщо ти вирішив продовжувати грати в росії, то більше не будеш грати за збірну?» Тепер я зрозумів, що вони серйозно. Я відчув, що це вдалий момент, щоб поділитися з Фоменком потенційними хорошими новинами.

Я сказав йому, що у мене є декілька варіантів за кордоном. Фоменко — чоловік, який завжди смертельно серйозний. Він ніколи не посміхається, ніколи не виявляє жодних емоцій. Ви ніколи не дізнаєтеся з його обличчя, чи команда виграє 3:0 чи програє 0:3. Він запитав: «Де?». А я відповів: «Ну, мій агент отримав повідомлення від «Манчестер Сіті». Я міг би туди піти».

Цей суворий тренер, який ніколи не посміхається, просто подивився на мене і розреготався. Цей хлопець з «Уфи», 18 років? «Манчестер Сіті»?! Очевидно, це був якийсь жарт. Я мало не розсміявся разом з ним, бо теж не міг у це повірити. Я нікому не розповідав, боячись наврочити, а також тому, що знав, що у більшості людей буде така ж зневажлива реакція», — цитує автобіографію Зінченка «вЗбірна».

Украинский игрок «Арсенала» Александр Зинченко в автобиографической книге «Верить» рассказал о важности Андрея Шевченко в его карьере.

«Шевченко — очень спокойный парень, но под этой гладью ощущаются тонны стали. Он дал мне один из самых важных советов, которые я когда-либо получал. „Алекс, послушай меня“, — говорил он. „Учитывай свои сильные, а не слабые стороны“. Он прост, но очень глубок и действительно заставил меня задуматься о своей игре. Я не могу обходить дриблингом двух-трех игроков. Я не могу опередить сверхбыстрых защитников, чтобы перекрыть своего вингера.

„Так не делай этого, Алекс. Во-первых, ты будешь выглядеть глупо. Во-вторых, ты не поможешь своей команде. В-третьих, ты будешь разочарован в себе. Но не будь. Узнай, в чем ты хорош. Сосредоточься на этом“.

Репортеры и эксперты любили поговорить во время каждого международного перерыва. „Почему вы снова выбрали Зинченко? Вас не беспокоит форма Зинченко? Можете ли вы доверять Зинченко, игроку, не выходящему в старте за свой клуб, в такой важной игре для национальной сборной?“ Эти дебаты продолжались и продолжались. Шевченко было безразлично.

Я уверен, что все было бы по-другому, если бы мой паспорт был другого цвета. Как английский или французский игрок на периферии первой команды „Сити“ тренер моей национальной сборной не ставил бы меня в состав. Мне пришлось бы сменить клуб, чтобы получить шанс в национальной сборной.

Но Шевченко верил в меня. Он меня поддержал. Каждый раз, когда я присоединялся к национальной сборной, я чувствовал себя признанным игроком. Без его поддержки у меня никогда не было бы уверенности представлять свою страну», — сказал Зинченко.

Главный тренер лондонского «Арсенала» Микель Артета признался, что ему всегда трудно дается решение оставлять вне игры украинского защитника своей команды Александра Зинченко.

«Решение не выпускать Зинченко на поле в том или ином матче всегда даётся мне очень сложно. Я на это иду с единственным намерением получить результат с той игрой, которую хочу видеть. Но Алекс на протяжении многих лет регулярно доказывал, на что он способен», — сказал Артета на предматчевой пресс-конференции перед вчерашним матчем 4 раунда Кубка английской Лиги с «Престоном» (3:0), в котором, к слову, Зинченко попал в стартовый состав «Арсенала».

Украинский защитник лондонского «Арсенала», который не так давно восстановился после травмы икроножной мышцы, полученной им еще в первой половине сентября, вчера вернулся на футбольное поле.

27-летний футболист попал в стартовый состав «канониров» на матч 4 раунда Кубка английской Лиги с «Престоном» (3:0) и был заменен на 62-й минуте встречи.

Добавим, что последний раз Зинченко появлялся на поле в составе «Арсенала» 31 августа, в матче чемпионата Англии с «Брайтоном».

Украинский игрок «Арсенала» Александр Зинченко в автобиографической книге «Верить» рассказал, как мог перейти в «Бетис» и отказал «Вулверхэмптону».

«Когда я вернулся из ПСВ, „Сити“ только что купил Кайла Уокера, Бенжамена Менди и Данило. Затем в январе пришел Эмерик Лапорт. Было сразу три крайних защитника и центральный хав, который также мог бы играть на этой позиции. Но все равно я хотел остаться там, потому что уровень был очень высок. Я думал, что это место, где я могу испытать себя, усовершенствоваться и учиться по крайней мере год.

У клуба были другие идеи. Они очень хотели меня продать и начали переговоры с „Бетисом“ и „Вулверхэмптоном“. Но это было бы как вернуться в „Уфу“ снова. „Сити“ хотел продать меня „волкам“. Я помню, как я даже был в столовой на тренировочной площадке, и там был репортер Sky, который сказал: „Вулверхемптон“ ждет Зинченко сегодня». Я обедал с ребятами, и все смеялись, говоря: «Алекс, не надо». Ты едешь в «Вулверхэмптон»?«

Но если бы я собирался переходить, я хотел, чтобы это был „Бетис“, потому что они хотели, чтобы я играл в полузащите. Мои агенты были в Севилье, и переезд был более-менее сделан. Но этого не произошло, потому что „Сити“ предпочел предложение „волков“.

Ты видел это, чувствовал, читал ситуацию, потому что любые трансферы — это игра. В каждом разговоре в офисе они пытаются убедить. Они постараются делать то, что они хотят, а не то, что вы хотите. В конце концов, если все удовлетворены, сделка заключена. Но не в моем случае. Я был настолько заинтересован в „Бетисе“, что не думал о „волках“. Я подталкивал их отпустить меня в „Бетис“, потому что в моем воображении я уже был одной ногой в Испании.

Я помню этот разговор с Бегиристайном, футбольным директором. Когда я спрашивал его: „Бос, как дела?“, он всегда говорил мне: „Мы буквально там. Дай мне 48 часов, дай мне 24 часа“. Но в конце концов трансферное окно было закрыто в Европе, но все еще открыто в Великобритании на несколько часов. Мне кажется, они пытались это затянуть. „Слушай, нет других вариантов, ты должен перейти к "волкам“. Они думали: „Если переход в "Бетис“ не состоится, он точно присоединится к „волкам“, потому что он не собирается сидеть в „Сити“, не играя».

Не имею ничего против «волков», но я не очень хотел присоединяться к ним, просто так. Выбирая «Бетис», я выбирал футбол, в который я хочу играть, и команду, к которой хочу присоединиться. Но в конце концов испанский дедлайн завершился, они меня не подписали, но я тоже не поехал к «волкам», — сказал Зинченко.

Украинский защитник лондонского «Арсенала» Александр Зинченко в автобиографической книге «Верить» рассказал, почему в 2015 году он перебрался в российскую «Уфу».

Читать полностью →

Украинский защитник лондонского «Арсенала» Александр Зинченко рассказал, как в начале своей карьеры он мог потерять ногу.

После того, как футболист в возрасте 17 лет покинул донецкий «Шахтер», его на просмотр пригласил немецкий «Хоффенхайм». Во время авиаперелета в Германию Зинченко попросил у стюардессы лёд, чтобы охладить отёк, и это едва не привело к трагическим последствиям.

«У меня было обморожение. Оказалось, что лёд, который дала мне стюардесса, был сухим. Он в три раза холоднее обычного льда и подверг мою лодыжку арктическим температурам. Немецкий врач серьёзно посмотрел на меня и сказал: „Тебе повезло, что пришёл вовремя. Чуть позже — и мог бы потерять ногу“.

Помню, как понял тогда, насколько мои мечты были близки к концу», — приводит слова Зинченко The Sun.