Лікар львівського «Руху» Дмитро Бабелюк — про практику використання крапельниць для відновлення футболістів.
«Чи ставили вам коли-небудь крапельницю спортивні лікарі? Думаю, 99.9% вітчизняних спортсменів підтвердять, що мали досвід з крапельницями у тих чи інших професійних клубах.
Міф про те, що магічні крапельниці допомагають гравцям показувати свої найкращі можливості на полі, а потім за топомогою тих самих рідин і швидше відновлюватися глибоко вкорінився в головах досвідчених спортивних лікарів, тренерів, керівників клубів та самих гравців.
Лікарі шукають найбільш дієві «коктейлі», змішують все, що є під рукою, придумують «міланські коктейлі» і роздмухують історії про те, що «ну всюди ж капаються, просто не розказують».
Так ось правда полягає у тому, що не капаються. По-перше, будь-які прямі маніпуляції з кров’ю заборонені WADA. Дозволено лише 100 мл за більш як 12 годин, що є дуже малою кількістю рідини.
По-друге, це безтолкове втручання. Крапельниці потрібні лише тим людям, які не можуть отримувати рідину через рот. Іншою необхідністю є різка втрата рідини (наприклад при отруєнні), коли необхідно поповнити баланс рідини в організмі у найкоротший період.
Натомість у пострадянській спортивній медицині склався чіткий постулат, що крутий спортивний лікар повинен знати і вміти приготувати декілька рецептів різних «коктейлів» з різною метою. Виводити з похмілля до гри, тонізувати організм перед грою, відновлювати краще після гри. Цей совковий підхід і досі побутує у більшості клубів УПЛ, не говорячи вже про нижчі ліги.
Немає жодних підтверджених даних, що вітаміни, кардіо-, гепато-, церебропротектори та інші безтолкові препарати мають хоч якийсь позитивний вплив на організм людини. Натомість, спитайте кого з футболістів гнали робити крапельниці як один з методів відновлення після складних навантажень? Статистика вас здивує.
Тим часом у Європі ніхто ніколи не чув про те, щоб пічкати гравців чудорідинами. Є конкретні протоколи, є конкретні стани і конкретні покази до застосування конкретних рідин у конкретних установах. Жодної самодіяльності і совкового креативу.
Одною з стадій допінг-тесту на рівні Ліги Європи є ультрафіолетове освітлення вен гравців на предмет слідів проколу. Якщо такий знаходять — ризик бану на період від 2 до 4 років, незалежно від того що саме вводили. Забороненим є сам метод.
І якщо ж ми хочемо рухати український футбол, а відповідно і спортивну медицину навколо нього вперед, то чи не варто вже відмовлятися від давно заборонених методів, а будувати сучасний європейський ефективний медичний підхід, який вже роками успішно працює у розвинутих чемпіонатах?» — написáв Бабелюк.
