Каюсь.
Каюсь в те, що вірив в перемогу нашої збірної лише процентів на 40%. Надіявся, бажав, хотілось, але абсолютної віри не було. Бо, в першу чергу – війна, яка забрала у нас футбол, а в другу – я не вірив Петракову як тренеру.
І я вдячний сьогодні Олександру Васильовичу, що він, як кажуть, наступив на горло власної пісні, і випустив на поле команду Шевченко, гравців яких тактично (в сенсі тактики) вивчив і вимуштрував Мальдера, які вміють і люблять атакувати, але яка, на жаль, була все ж ослаблена голкіпером і малоефективними діями нашого єдиного опорника.