Перед грою «Динамо» — «Маккабі» передбачалося декілька можливих сценаріїв. Перший — кияни забивають швидкий м’яч, після чого стають повними господарями становища, забивають ще і доводять матч до упевненої перемоги, паралельно стежачи за перебігом гри у Лондоні. Другий — гості не дають динамівцям одразу забити і усю гру триває облога їхніх воріт аж до забитого м’яча. Третій — «Динамо» несподівано пропускає, після чого починається футбольна драма із фіналом на нашу користь. На практиці ми отримали четвертий — найменш очікуваний варіант — забивши швидкий м’яч, господарі поля до останньої хвилини зберігали здобуте, граючи на нервах. Своїх та уболівальників. Бо ж кожна помилка могла перекреслити усе раніше зроблене.
Власне, останній варіант не міг передбачити лише той, хто забув, що Сергій Ребров є послідовником Валерія Лобановського. Не у сенсі тактичних схем — вони тепер не такі, як у дев’яності — а у сенсі психології. «Поки м’яч у нас, ми не пропустимо», — казав Валерій Васильович. Його команди відрізнялися насамперед залізною дисципліною у захисті. Упевнений, що Лобановський, опинившись у вчорашньому становищі Реброва, вчинив би так само. Яким же було це становище?
Як і передбачалося, «Динамо» побудувало свою гру на основі міцної оборони, сподіваючись на те, що висока майстерність атакуючих гравців рано чи пізно принесе забитий м’яч. Згадану майстерність у підсумку показав лише Денис Гармаш, який створив практично усі небезпечні моменти біля воріт гостей і забив той самий вирішальний швидкий м’яч. Андрій Яромоленко цього зробити не встиг, травмувавшись на самому початку гри. Без нього виявилося, що гостро атакувати флангами у киян не дуже виходить. Олег Гусєв виявився не готовим «розірвати» правий фланг, більше підігруючи партнерам. Про лівий фланг краще помовчати — награвання Дерліса Гонсалеса безпосередньо у Лізі чемпіонів виявилося дуже ризикованим експериментом.
Але головним було інше. Тренери гостей сподівалися, що забивши мяч, динамівці побіжать забивати ще і дадуть «Маккабі» простір у контратаках. До того, що господарі почнуть оберігати здобутий результат, граючи надобережно, ізраїльська команда виявилася не готовою. З кожною хвилиною «Динамо» діяло щораз «сухіше», тримаючи у тилу одного-двох «зайвих» гравців, які були дуже пасивними в атаці. У такій грі найкращим виявився Сергій Рибалка — м’яч буквально прилипав до його ніг, а передачі були несподіваними для опонентів та зручними для партнерів.
Звісно, забий «Динамо» вдруге, і нам би залишалося милуватися грою киян, спокійно прикидаючи подумки шанси у одній восьмій фіналу. А вийшло, що буквально до останніх секунд усі залишалися у напруженні, яке зростало чим менше хвилин і навіть секунд залишалося до фінального свистка. Залишається подякувати команді за цей драматизм і побажати, щоб він і надалі завершувався потрібним для нас результатом.
Олена Андрух
