Мовознавці стверджують, що кожна із людських спільнот має свій особливий код спілкування. Мова ніби та сама, але за окремими словами легко відрізнити свого від чужого. Той, хто каже що «уголовноє дєло возбУждєно», а не «возбуждєнО», позначає цією помилкою свою належність до касти прокурорів-суддів-слідчих. Той, хто замість «алкогОль» каже «Алкоголь» позначає себе як медичний працівник. Назвавши футбольного воротаря «воротніком», ти одразу ж показуєш себе «людиною футболу». І так далі, і тому подібне. Це усе коротко називається тепер професійним «сленгом» і цілком має право на існування.
Інколи, у виключних випадках слова із «сленгу» стають загальновживаними. Так сталося на території колишнього СРСР у 1953 році, коли із тюрем за «ворошилівською амністією» було одночасно випущено кілька мільйонів в’язнів. Разом із ними до мови прийшло багато нових слів.
Наприклад, слово «придурок», якого до цього не було ані в російській, ані в українській мовах. Були слова «дурак», «глупєц», «болван», «крєтін», «дурень», «бовдур» ті інші. А от слова «придурок» не було. «На зоні» цим словом позначали зека, який влаштувався на легку роботу, тобто «придурився». Почувши це слово від колишніх зеків люди, які не були ув’язненні, поступово ввели «придурка» у розмовну мову, не здогадуючись про справжнє, первісне значенні цього слова.
Навіщо я про це пишу? Відповідь проста – мова вітчизняної спортивної преси на гектар відгонить тюрмою. Почнемо із ледь не канонізованого слова «фарт», про тюремне походження якого я повідомив у 2005 році Олега Блохіна, після чого він кілька років від вживання цього слова утримувався. Невже немає інших слів, якими можна назвати удачу? Скільки завгодно що українською, що російською. До того ж «фарт» англійською (to fart) означає «пердіти».
Поїхали далі. Це добре, що нинішні футбольні журналісти не сиділи у тюрмі. Але це не звільняє від потреби знати, що слово «зав’язати» у значенні «закінчити» є виключно тюремною «фенею» і вживати це слово у товаристві не судимих людей є непристойним. Або фразеологізм «от звонка до звонка», який наші журналісти вживають чи не щодня. Шановні, це не про шкільний дзвінок, а про той, який дзвенить, коли відкриваються двері тюрми (сигналізація). Від дзвінка до дзвінка можна лише відбувати строк ув’язнення і більше нічого.
Це перші приклади, які згадалися, бо від них нудить у текстах наших журналістів. Окрім тюремної, у наших спортивних публіцистів є ще кілька мовних проблем. Так одне популярне футбольне видання аж пищить від задоволення, коли у футбольному контексті виникають слова схожі на слова «жопа», «очко», «х…й» і так далі. Що це? Думаю, що дитинство. У віці від двох до п’яти років діти думають що слова «піська» чи «какашка» смішні самі по собі. Після п’яти років ці слова у нормальних людей вже не повинні викликати реготу. Бо ж повиростали ніби. Але це я відхилився від тюрми. Хоча ті, що люблять всунути в текст «піську» чи «какашку» так само хворіють на «фарт», «зав’язування» та інші тюремні слова.
Причина? Думаю це йде від бажання автора здаватися більш футбольним, ніж він є. У футбольних роздягальнях теж існує свій «сленг» з усякими «красавцами», «хітрованами» і т.д. Чим розумніший футболіст, тим менше він таких слів вживає. Ті ж самі Ребров та Шовковський говорять практично літературною мовою.
Раніше журналісти витягували футболістів на свій рівень, змушуючи їх розмовляти нормальною мовою. То чому ж тепер наші футболісти разом із журналістами говорять як зеки? Може не знають просто, що означають окремі слова та вирази? Якщо так, то нагадую і прошу більше цих слів та словосполучень не вживати.
